Клоун — це персонаж, якого спочатку вигадали, щоб смішити дітей, а потім хтось у Голлівуді зрозумів: посмішка, намальована фарбою поверх обличчя, лякає значно сильніше за будь-яку маску. Обличчя ніби є — а насправді його немає. І саме на цьому контрасті тримається весь піджанр.
Нижче — добірка з 30 фільмів про клоунів-вбивць, прокляті костюми та цирки, куди краще не заходити. Тут є класика типу «Воно» та «Клоунів-вбивць з космосу», культові малобюджетки, які нажили собі фан-базу роками, і кілька зовсім нішевих речей, про які навіть завзятий любитель хорору міг не чути. Порядок — від найвідоміших до найрідкісніших, щоб зручніше було орієнтуватися.
Воно (It, 2017)
Пеннівайз — це, мабуть, перше, що спадає на думку будь-кому, хто чує словосполучення «клоун-вбивця». Екранізація роману Стівена Кінга розповідає про компанію підлітків у містечку Деррі, яких переслідує стародавнє зло, що приймає подобу клоуна, щоб заманювати дітей. Фільм зняв Енді Мускʼєтті, а роль Пеннівайза дісталася Біллу Скарсгарду, який зробив персонажа настільки моторошним, що після прем’єри у США фіксували сплеск скарг на людей у клоунських костюмах.
Якщо ви ще жодного разу не бачили жодного фільму про клоунів — почніть саме з цього. Він найбільш «студійний», найкраще знятий і найменше вимагає толерантності до низькобюджетної естетики.
Жах, що несе (Terrifier, 2011)
Насправді це не повнометражний фільм, а двадцятихвилинний короткий метр Даміена Леоне — саме тут уперше з’явився мовчазний Арт Клоун, який згодом стане обличчям усієї франшизи «Terrifier». Дівчина зупиняється на заправці, і звідти починається класична гра в кота-мишку з маніяком у клоунському гримі.
Ця коротка стрічка цікава радше як історичний документ: без неї не було б ні «All Hallows’ Eve» (2013), ні повнометражного «Terrifier», який Леоне випустив пізніше. Якщо любите дивитися франшизи з самого початку — це той рідкісний випадок, коли «нульовий» епізод справді короткий і його легко знайти.
Клоун (Clown, 2014)
Батько сімейства одягає старий клоунський костюм, знайдений у будинку, який продає, аби врятувати день народження сина — а потім виявляється, що костюм не знімається. Далі — перетворення на демонічну істоту, яка живиться дітьми. Знявши цей фільм, режисер Джон Воттс отримав квиток у велике кіно: буквально за кілька років він зробить «Людину-павука: Повернення додому». Продюсером виступив Ілай Рот, а сама ідея виросла з фейкового трейлера, який автори у 2010 році навмисно видали за проєкт Рота, щоб привернути увагу.
Порівняно з іншими пунктами списку тут менше слешера й більше боді-хорору в дусі «Мухи» Кроненберга — костюм у прямому сенсі поглинає людину зсередини.
Смертельна забава (The Funhouse, 1981)
Тобі Хупер, режисер «Техаської різанини бензопилою», зняв історію про чотирьох підлітків, які залишаються на ніч у пересувному парку атракціонів і випадково стають свідками вбивства, скоєного людиною в масці клоуна. Це вже класика раннього слешера — з характерним для Хупера відчуттям задушливої ярмаркової атмосфери, де за яскравими вогнями завжди ховається щось гниле.
Якщо цікавить, звідки взагалі почалася мода на «клоунів у темних закутках парків розваг» — це один з витоків.
Нічні охоронці (The Night Watchmen, 2017)
Комедійний жах режисера Мітчелла Альтьєрі про трьох незграбних охоронців редакції газети в Балтиморі, до яких помилково привозять труну з тілом покійного клоуна Блімпо. Клоун, звісно, виявляється вампіром — і за ним підтягується ціла зграя таких самих кровопивць-циркачів.
Тут клоун — не головний страх фільму, а радше приправа до відверто трешової комедії про офіс, захоплений вампірами. Якщо хочеться не боятися, а посміятися над жанром, — це підходящий варіант.
Бійся чи помри (Scary or Die, 2012)
Антологія з кількох окремих історій, об’єднаних загальною темою страху, одна з яких присвячена клоуну-вбивці. Формат «кількох коротких жахів під однією обкладинкою» типовий для малобюджетного інді-хорору 2010-х: якісь новели виходять сильнішими, якісь — слабшими, але сама ідея дає можливість за одну годину переглянути кілька різних сюжетів і стилів.
Це не фільм, який варто шукати спеціально заради клоуна — скоріше приємний бонус для тих, хто вже полюбляє антології жахів.
Напередодні Дня всіх святих (All Hallows’ Eve, 2013)
Дебютний повнометражний фільм Даміена Леоне — та сама антологія, у яку увійшла коротка стрічка «Terrifier» разом із ще однією історією про демонічного клоуна. Формально сюжет тримається на дівчині, яка знаходить на Гелловін загадкову касету VHS із трьома жахливими історіями.
Для фанатів франшизи «Terrifier» це must-watch: саме тут Арт Клоун уперше з’явився на великому екрані, а сама касета — прямий місток до повнометражного «Terrifier» 2016 року.
Скринька диявола (The Jack in the Box, 2019)
Британська малобюджетна стрічка про прокляту скриньку, з якої вилазить демонічний клоун у образі класичного джек-ін-зе-бокс — тієї самої дитячої іграшки, що застрибує з коробки під музику. Фільм отримав кілька продовжень, ставши власною скромною франшизою.
Головна фішка тут не в масштабі чи бюджеті, а в самому дизайні монстра — витягнута шия, гострі зуби, застигла посмішка. Класичний приклад того, як низький бюджет компенсується вдалим візуальним рішенням.
Маска примари (The Clown at Midnight, 1999)
Група підлітків ремонтує старий оперний театр, де колись сталося вбивство, і опиняється в пастці разом з убивцею в клоунському костюмі. У головних ролях — Крістофер Пламмер і Марго Кідер, що для слешера такого масштабу насправді рідкість: зазвичай подібні фільми обходяться без відомих імен.
Атмосфера тут ближча до готичного трилера, ніж до кривавого слешера — багато уваги приділено порожнім коридорам театру й напівтемряві, а не самій різанині.
Кривавий урожай (Blood Harvest, 1987)
Абсолютно унікальний пункт списку: головну роль клоуна на ім’я Марвело тут виконав Тайні Тім — той самий ексцентричний музикант, відомий фальцетним виконанням пісні «Tiptoe Through the Tulips». Режисер Білл Ребейн (відомий фільмом «Гігантський павук-загарбник») нібито помітив Тайні Тіма на місцевому концерті у Вісконсині й запросив зіграти в слешері.
Сам сюжет — типовий для малобюджетного кіно 80-х і не вирізняється нічим особливим, але Тайні Тім у ролі клоуна, що співає моторошні пісеньки під час фільму, зробив стрічку культовою серед колекціонерів рідкісного хорору.
Фінал (Finale, 2018)
Малопомітна незалежна стрічка про людину, яка опиняється в замкненому просторі наодинці з таємничою постаттю в клоунському образі. Порівняно з іншими пунктами добірки, це фільм із набагато меншою впізнаваністю — знайти детальну інформацію про нього значно складніше, ніж про франшизні речі на кшталт «Воно» чи «Terrifier».
Якщо ви колекціонуєте саме рідкісні, малобюджетні хорори — цей пункт варто відшукати і перевірити самостійно перед переглядом, оскільки достовірної інформації про нього обмаль.
Жахливий (Terrifier, 2016)
Повнометражна версія «Terrifier» вийшла у 2016 році (в обмежений прокат — у 2018-му) і зробила з мовчазного Арта Клоуна одного з найжорстокіших лиходіїв сучасного хорору. Тут його вже грає Девід Говард Торнтон, а сам фільм тримається на класичному сюжеті «маніяк переслідує дівчат на Гелловін» — тільки з набагато більшою кількістю практичних ефектів, ніж зазвичай дозволяє собі малобюджетне кіно.
Саме після цього фільму почалася франшиза, яка продовжилася «Terrifier 2» (2022) та «Terrifier 3» (2024) — і Арт Клоун перетворився на культову фігуру нарівні з Джейсоном чи Майклом Майєрсом.
Шви (Stitches, 2012)
Ірландська horror-comedy про клоуна, який гине на дитячому святі через нещасний випадок і повертається з того світу, щоб помститися дітям, які стали причиною його смерті — тепер уже підліткам. Фільм відомий тим, що зумів поєднати доволі криваві та винахідливі вбивства з чорним гумором, не скочуючись у пародію.
Якщо серед усього списку шукати найбільш «кайфовий» перегляд компанією з друзями — це саме той пункт: тут не намагаються лякати всерйоз, тут бавляться жанром.
Серійний шалений клоун-вбивця (S.I.C.K. Serial Insane Clown Killer, 2003)
Малобюджетна американська стрічка про серійного вбивцю, що діє в образі клоуна. Це один із фільмів, які майже неможливо знайти на легальних стрімінгових сервісах, і про які збереглося дуже мало детальної інформації — типова доля десятків подібних DVD-релізів початку 2000-х, знятих поза студійною системою.
Якщо натрапите на нього — сприймайте радше як археологічну знахідку для колекції, ніж як фільм із гарантовано міцним сценарієм.
Будинок 1000 трупів (House of 1000 Corpses, 2003)
Режисерський дебют Роба Зомбі, музиканта, який пізніше стане одним із помітних імен у жанрі. У центрі — родина Файрфлаїв, серед якої виділяється клоун-психопат Капітан Спаулдінг — персонаж, що згодом отримає власну спін-офф-стрічку «3 From Hell». Фільм навмисно стилізований під грайндхаус 70-х: зернисте зображення, різка монтажна нарізка, естетика старих експлуатаційних стрічок.
Капітан Спаулдінг — один із небагатьох клоунів-лиходіїв, що не мовчить, а безперервно говорить: саме цей балакучий, вульгарний гумор і зробив персонажа впізнаваним серед фанатів жанру.
Полтергейст (Poltergeist, 2015)
Ремейк класичного фільму 1982 року про родину, будинок якої атакують злі духи. Клоун тут — не головний лиходій, а один із найвідоміших окремих епізодів: лялька-клоун, що стоїть у кутку дитячої кімнати й приводить до одного з найбільш обговорюваних скримерів фільму. Саме через цю сцену «Полтергейст» регулярно потрапляє в добірки про клоунів-жахи, хоча за жанром це радше фільм про будинок з привидами.
Для тих, хто хоче саме «клоуна» як центральну загрозу, цей пункт може розчарувати — тут це радше один яскравий момент серед більшого сюжету.
31: Свято смерті (31, 2016)
Ще один фільм Роба Зомбі: групу циркових працівників викрадають напередодні Гелловіну й змушують грати в смертельну гру на виживання проти клоунів-маніяків, одягнених у костюми XVIII століття. Це найжорстокіший і найбруднішій за естетикою фільм Зомбі з усієї його фільмографії — тут майже немає пауз між нападами.
Якщо «House of 1000 Corpses» здається вам надто «затягнутим» вступом у стиль режисера, «31» — це та ж сама естетика, тільки в максимально концентрованому й безкомпромісному вигляді.
Перекусна смерті (Drive Thru, 2007)
Слешер, дія якого відбувається навколо фастфуд-закладу, а вбивця носить костюм клоуна-маскота ресторану — прийом, який пізніше стане одним із штампів піджанру. Фільм цікавий передусім тим, наскільки буквально він поєднує два, здавалося б, несумісні образи: дружелюбний бренд-маскот і жорстокий маніяк.
Тут гумору й самоіронії помітно більше, ніж класичного саспенсу, — це радше пародія на слешери, ніж спроба серйозно налякати.
Могильник Гейсі (Gacy, 2003)
На відміну від решти списку, це не вигаданий монстр, а біографічна драма про Джона Вейна Гейсі — реального серійного вбивцю, який виступав на дитячих святах під псевдонімом «Клоун Пого» і за життя вбив щонайменше 33 молодих чоловіків та підлітків, ховаючи тіла у підвалі власного будинку. Режисер фільму — Клайв Сондерс, у головній ролі — Марк Голтон.
Цей фільм варто дивитися з розумінням, що це не розважальний хорор, а спроба показати справжню людину, чия історія значно страшніша за будь-якого вигаданого кіноперсонажа. Клоунський костюм тут — лише один із символів подвійного життя, а не джерело саспенсу.
Будинок клоунів (Clownhouse, 1988)
Дебютний повнометражний фільм режисера Віктора Сальви про трьох втікачів із психіатричної лікарні, які переодягаються в клоунів, убивають справжніх артистів пересувного цирку і проникають у будинок, де на них чекають троє братів-підлітків. Фільм має скромний бюджет, але вважається одним із перших, де клоуни виступають головною й безальтернативною загрозою протягом усього хронометражу, а не одним епізодом серед інших жахів.
Історія створення фільму пізніше затьмарилася скандалом навколо особистого життя режисера — тому багато глядачів сьогодні свідомо оминають цю стрічку. Про це варто знати перед переглядом.
100 сліз (100 Tears, 2007)
Максимально малобюджетний слешер про клоуна-вбивцю на ім’я Джигглз, знятий у стилістиці навмисно грубого, кривавого треш-кіно з мінімальним сюжетом і акцентом на самій різанині. Це фільм для тих, хто цінує низькобюджетний хорор саме за його неохайність і відсутність претензій на «серйозне» кіно.
Не варто очікувати тут акторської гри чи логічного сюжету — головна причина подивитися цей фільм суто колекційна: рідкісний представник підвиду «максимально треш, максимально клоун».
Воно (It, 1990)
Оригінальна телевізійна екранізація роману Стівена Кінга, знята Томмі Лі Воллесом. Роль Пеннівайза виконав Тім Каррі, і саме його версія клоуна стала тим еталоном, на який потім орієнтувався весь жанр, включно з ремейком 2017 року. Формат — двосерійний телефільм, тому за темпом і бюджетом він помітно скромніший за сучасну версію, але саме Каррі багато хто досі вважає найкращим втіленням персонажа.
Порівняти дві версії «Воно» — окреме задоволення: однаковий персонаж, схожий сюжет, але зовсім різні епохи хорору й зовсім різна акторська манера гри.
Рудий клоун (Gingerclown, 2013)
Незвичний пункт списку: це радше макабрична анімація для дорослих, ніж класичний ігровий фільм, що обіграє образ клоуна в химерному, стилізованому анімаційному світі. Через нішевий формат достовірних деталей про виробництво небагато, тож радимо перевірити рейтинг і опис перед переглядом, якщо шукаєте саме класичний слешер, — тут швидше експериментальна анімаційна історія.
Мотель клоунів: Повсталі (Clown Motel: Spirits Arise, 2019)
Сюжет обертається навколо реально існуючого мотелю в Неваді, оздобленого сотнями клоунських фігурок і розташованого біля старого кладовища, — місця, яке саме по собі стало туристичною легендою завдяки своїй моторошній репутації. У фільмі це реальне місце стає декорацією для історії про надприродну загрозу.
Якщо любите, коли жахи будуються на реальних локаціях із власною репутацією, а не на повністю вигаданих будинках, — цей пункт варто тримати в списку саме заради цього факту.
Клоуни-вбивці з космосу (Killer Klowns from Outer Space, 1988)
Абсолютна класика культового кіно, знята братами Кйодо — командою, що спеціалізується на практичних ефектах і ляльковій анімації. Прибульці, що зовні виглядають як клоуни, прилітають на Землю й полюють на людей, використовуючи цирковий реквізит як зброю: канатну кульку з павутиння замість кокона, повітряні кульки-тварини, які оживають, і величезну гармату для випікання попкорну.
Це найменш «страшний» і найбільш видовищний фільм у всьому списку — тут ставка робиться не на саспенс, а на винахідливість дизайну монстрів і відверту комедійність. Гарний варіант для тих, хто хоче познайомити з темою людину, яка жахи взагалі не любить.
Страх клоунів (Fear of Clowns, 2004)
Незалежна американська стрічка про молоду художницю, яку переслідує маніяк у клоунському гримі — фільм, знятий свідомо з опорою саме на фобію коулрофобії (страх клоунів), яка на момент виходу вже стала окремим культурним феноменом. Бюджет тут мінімальний, зате атмосфера побудована саме на психологічному тиску, а не на кількості вбивств.
Через невисоку впізнаваність фільму деталі виробництва складно перевірити з повною певністю — якщо плануєте дивитися, варто спершу глянути наявні рейтинги, щоб зорієнтуватися у власних очікуваннях.
З темряви (Out of the Dark, 1988)
Слешер кінця 80-х, де вбивця приховує обличчя під маскою клоуна на ім’я Кендімен — маскота компанії телефонного сексу, працівниць якої він методично вбиває одну за одною. Фільм цікавий передусім як показовий зразок естетики пізніх 80-х: неонове освітлення, синтезаторний саундтрек і моторошний маскот компанії, який виглядає значно страшнішим, ніж мав задумом.
Боязнь клоунів (Clown Fear, 2020)
Один із найновіших і водночас найменш відомих фільмів у добірці. Через свіжість релізу та нішевий статус детальної перевіреної інформації про нього обмаль — якщо назва зацікавила, варто спершу перевірити доступність фільму та актуальні відгуки перед переглядом, бо офіційних даних про виробництво критично мало.
Клоун (Clown, 2019)
Не плутайте з фільмом Джона Воттса 2014 року — це окрема, значно менш відома стрічка з тією ж однослівною назвою. Такі збіги назв регулярно трапляються в малобюджетному хоррорі, тому при пошуку варто звіряти рік випуску, а не орієнтуватися тільки на заголовок.
Воно 2 (It Chapter Two, 2019)
Продовження ремейку 2017 року: та ж компанія друзів, тепер уже дорослих, повертається в Деррі через 27 років, щоб остаточно покінчити з Пеннівайзом. Режисер той самий — Енді Мускʼєтті, Білл Скарсгард знову у ролі клоуна. Хронометраж тут довший і сюжет ближчий до фінальної частини роману Кінга, з усіма флешбеками й розгорнутою міфологією істоти.
Дивитися варто після першої частини — це не самостійна історія, а пряме продовження з тими ж персонажами та наскрізним сюжетом.
Як вибрати, з чого почати
Якщо хочеться якісного, впевненого хорора без застережень щодо бюджету чи акторської гри — починайте з «Воно» (2017) або «Клоунів-вбивць з космосу». Перший дає класичний саспенс і сильну акторську гру, другий — розважає без претензій на страх.
Тим, хто вже бачив очевидне, варто звернути увагу на франшизу «Terrifier» — вона показує, як один персонаж і скромний бюджет можуть вирости в культову серію за десять років. А для колекціонерів рідкісного треша тут ціла підбірка малобюджетних фільмів 80–2000-х — «Кривавий урожай», «100 сліз», «З темряви» — де головна цінність не в якості, а в самій рідкісності та специфічній естетиці епохи.
«Гейсі» варто виокремити окремо: це єдиний фільм у списку, побудований на реальній трагедії, і дивитися його краще з іншим настроєм, ніж решту добірки.
Дивіться також: Фільми про авіакатастрофи та захоплення літака
