Кіберпанк: Ті, що біжать по краю – аніме Cyberpunk: Edgerunners, створене CD Projekt та японською студією Trigger. З’явилося на Netflix 13 вересня і, як і все, що пов’язано з варшавською компанією з розробки ігор. Викликало велику цікавість у шанувальників попкультури. Правильно? Що ж, не можна заперечувати, що в анімації є свої моменти. Але протягом усіх 10 серій я відчував, що маю справу із флагманським зразком посередності.
- Аніме Cyberpunk: Edgerunners з’явилося на Netflix в середині вересня – постановка створена у співпраці з Trigger та CD Projekt.
- Основна сюжетна лінія Cyberpunk: Edgerunners зосереджена на пригодах Девіда, молодого жителя Найт Сіті, який стає найманцем.
- Виробництво було дуже добре зроблено в технічному плані (анімація на дуже високому рівні), але щодо сюжету, Cyberpunk: Edgerunners знаходиться на середньому рівні.
Зміст
Кіберпанк: Ті, що біжать по краю – огляд Cyberpunk!
Звичайно, в цьому немає нічого поганого, і добре зроблені промивачі мізків. Які цікаво дивитися і розповідати історію, яку легко засвоїти завжди цінуються, але Cyberpunk: Edgerunners варто розглядати як дуже жанрове аніме. Особисто я намагаюся не дивитися цей тип аніме. В основному через інфантильність, велику кількість фансервісу та досить нецікавий сюжет, заснований на стереотипних персонажах. Нова постановка від студії Trigger дозволяє уникнути деяких із цих проблем. Але вона повністю не справляється з найбільшим недоліком сененів, а саме з частотою конфліктів.
Це видно з найпершого епізоду, який починається з жорстокої сутички з поліцією Найт Сіті. Де людина з великою кількістю імплантів і модифікацій приходить в сказ через кіберпсихоз. Кулі летять праворуч і ліворуч, офіцери падають як мухи, хоча багато з них теж мають апгрейди в тілах. «Видовище» продовжується доти, поки в AV (летючих апаратах) не з’являються офіцери з MaxTac. Підрозділи, якому доручено усувати кіберпсихопатів, на яких чомусь не діють ракети. Звичайно, все можна пояснити імплантами, військовою технікою чи умовністю. Але навіщо мені хвилюватися про бійки чи смерть, якщо зручність сценаристів вирішує, хто зараз помре?
Герої Cyberpunk: Edgerunners
Це відноситься і до головних героїв, тобто до титульних бігунів. Які беручися за більш менш нелегальні завдання, намагаються звести кінці з кінцями. Група є стандартною купою різних стереотипів. Від турботливої качки, до небалакучої хакерші, до невисокої, агресивної лолі дівчинки, що любить насильство і великі гармати, закінчуючи. Також є Девід, головний герой, який стає повноправним членом банди на рівні третього-четвертого епізоду. У той час як сам серіал намагається бити в серйозні тони. Особливо в першій серії, показуючи, як складно звичайній людині вижити у світі, яким правлять корпорації.
Зазвичай вони не дуже цікаві, і якщо ви дивилися популярний фільм або серіал за останні десять або близько того років. Вас ніщо не здивує, коли справа доходить до створення персонажа. Проте, не можна заперечувати, що героїв дуже легко полюбити. І навіть якщо ви бачите, з яких цеглинок вони зроблені й що їх тримає разом. Коли команда потрапляє в халепу, ми автоматично хочемо, щоб вони виплуталися з цієї біди. Не завжди виходить, але це теж великий плюс Cyberpunk: Edgerunners – радує, що розробники не побоялися вбивати своїх персонажів. Які є величезною проблемою для багатьох класичних сененів із Tokyo Ghoul та Fullmetal Alchemist: Братство.
Однак цей аспект втрачається у вже згаданих сутичках, де смерть не сприймається серйозно. Звичайно, коли з головним героєм трапляється щось погане. Це трактується всіма як велика трагедія. Але коли гине ціла низка “безіменних” людей з імплантантами (як правило, поліціянтів). Це нікого особливо не хвилює, особливо багато масових. вбивства відбуваються нашими бігунами по краю. Тому, коли Девід розмірковує про свою матір у першій половині епізоду. Або взагалі про те, як змінилося його життя відколи він став найманцем. Все це втрачає сенс, коли посеред дії він починає стріляти у все, що рухається.
Кіберпанк: Ті, що біжать по краю – огляд Cyberpunk!
Кіберпанк: Edgerunners не боїться жорстокості
Також варто відзначити, що творці вирішили підійти до бозіткненням в істинно сенен стилі й кожне потрапляння кулі в тіло закінчується фонтаном крові, як у фінальних сценах «Джанго» режисера Квентіна Тарантіно. Звичайно, такий підхід має своїх шанувальників, але мені він якраз не сподобався, тим більше, що не служить жодної мети. Так само я отримав уявлення про те, що автомобілі, вантажівки та інша наземна техніка в Cyberpunk: Edgerunners поводяться так, ніби нічого не важать.
Машини літають так, ніби нічого не важать, і поводяться як пружинки на іграшкових гоночних трасах, з якими я грав у дитинстві. Не знаю, чи хотіли автори анімації комічного ефекту, але я реально посміявся над сценами в останній серії, коли бойові броньовані машини Militech і Arasaki (корпорації у світі, створені Майком Пондсмітом) поводилися так, ніби вони з картону.
Однак, враховуючи все сказане, я думаю, що Cyberpunk: Edgerunners можна дати шанс – як я вже сказав, історія дуже добре “входить”, і я не відчував, що це була марна трата часу. Також варто відзначити, що Трігер вирішив підійти до сексу або наготи по-дорослішому, ніж це зазвичай роблять творці аніме. У Cyberpunk: Edgerunners немає абсурдних сцен, і все зазвичай зосереджено на кадрах, коли два герої сидять оголеними на ліжку і розмірковують про сенс життя. Хоча я мало що знаю про світ, створений самим Майком Пондсмітом.
Кіберпанк: Ті, що біжать по краю – огляд Cyberpunk!
Підозрюю, що більш хард корники цього всесвіту оцінять безліч посилань до оригіналу або гри, опублікованої CD Projekt в анімі Netflix, але мене цей аспект зовсім не цікавив. Я був стурбований жаргоном перед шоу, але це не було проблемою, і я стежив за тим, що говорили персонажі. Можливо, тому що в Cyberpunk: Edgerunners все повторюється кілька разів, щоб всі точно розуміли, що є окремими предметами та імплантами. З одного боку, я згоден з Томеком Пстронговським, співавтором подкасту Niezapialni, який зазначає у своєму посту, що творці пропустили можливість:
Створюючи знайомий-чужий світ, як це роблять у романах багато письменників-кіберпанків.
Що ж, це аніме розраховане на те, щоб сподобатися якомога більшій кількості глядачів, як уже згаданий Аркан. Знову ж таки – нічого страшного в цьому немає.
